І переклад анотації з англомовного видання:
Чому гомосексуальність є соціально-маргінальним явищем і водночас символічно центральним? Іншими словами, чому гомосексуальність є невід’ємною частиною тих суспільств, які палко її заперечують, і чому історія — саме історія, а не людська природа, — утворила цей парадокс?
Ці питання є лише кількома з тих, що висвітлені в масштабному дослідженні сексуального інакодумства, яке звернулося до раннього нового періоду всесвітньої історії, щоб прискіпливо поглянути, поставити під сумнів та глибше розкрити проблеми постмодерну. Дослідження блискуче відновлює зв’язки між різними письменниками, такими як Вільям Шекспір, Андре Жід, Оскар Вайлд та Жан Жене, і культурними критиками — Аврелієм Августином Іпонійським, Зігмундом Фрейдом, Францом Фаноном, Мішелем Фуко і Монік Віттінг. Унаслідок цього теорія Фройда щодо сексуальної перверсії виявляється набагато складнішою, ніж зазвичай подають її критики чи захисники Фройда, особливо, якщо дивитися крізь призму архетипів перших збоченців раннього періоду — релігійного єретика та жінки, що стала на шлях гріха, а саме Диявола та Єви.
Книга «Сексуальне дисиденство», що стала першою в дедалі ширшому полі літературних і культурних досліджень, показує, наскільки потужно інформативними можуть бути література, історія та субкультури сексуального й гендерного інакодумства для поточних дебатів у царинах теорії літератури, психоаналізу та культурного матеріалізму. Книга містить глави, у яких розглянуті питання гріха та утримання від нього, сучасних теорій сексуальної відмінності, гомофобії, чутливості гомосексуалів, трансвентизму в літературі, культурі й театрі Англії в епоху Відродження, гомосексуальності та расизму.
